UR4HWW-P
«МОВА РАДІОСПОРТСМЕНІВ – НАЙВВІЧЛИВІША», - переконано стверджує Ілля
Клименко UR7HCX!!!
Чимало відвідувачів за 11 років зустрічав літературно-меморіальний
музей-садиба Олеся Гончара, що знаходиться в Кобиляцькому районі с.
Суха. Школярі, студенти, літературознавці, педагоги, лікарі,
далекобійники… Гуртківці станції юних техніків, та ще й з триденною
радіоекспедицією цієї осені побували вперше. Організував приїзд
групи юних радіолюбителів керівник гуртка радіоспортсменів,
мешканець села Бутенки Михайло Зерницький. Любов до радіоаматорства
зародилася в ньому ще з шкільної парти. По закінченні навчання в
школі Михайло Борисович здобував професійні навики в Ярославському
військовому училищі, служив у ракетних військах стратегічного
призначення в Німеччині, Угорщині, на Далекому Сході. Вийшовши за
вислугою років у відставку у чині підполковника, повернувся до
батьківської хати в с. Бутенки.
Як людина дієва і не байдужа до інтелектуального росту молоді,
запропонував директору СЮТ смт. Нові Санжари Короткій Тетяні
Анатоліївні згуртувати юних радіолюбителів. Ось так народився при
новосанжарській станції юних техніків гурток радіолюбителів.
Віднайшов він молодих товаришів і в Бутенках: учнів місцевої школи.
Складнощі в роботі гуртків як у Нових Санжарах, так і в Бутенках,
полягають, перш за все, в недостатній матеріально-технічній базі, а
точніше – її відсутності. Все оснащення – то особистий інвентар
Михайла Зерницького та Іллі Клименко, радіолюбителя з Полтави, який
прийняв активну участь в організації експедиції та передав свої
навички та вміння молодшому поколінню. В усі експедиції, як і в цю,
вони мандрують разом. Спільно вирішують, на перший погляд, не
вирішувані питання.
Завдячуючи директору Новосанжарського НВК М.І. Решетилу, директору
СЮТ Т. А. Короткій, які доброзичливо віднеслися до бажання школярів
провести експедицію було надано мікроавтобус, туристичне спорядження.
Все було повантажено в автотранспорт, а по дорозі забрали
бутенківських учасників експедиції і вже о десятій ранку під важкими
краплями осіннього грозового дощу облаштували на сусідньому з музеєм
подвір’ї радіостанцію в польових умовах. Встановили дві мачти,
висотою 15 і 13 метрів. На них прикріпили антени.
Наявність на садибі господарської будівлі в дощову погоду виявилася
дуже доречною. У тому сарай чині розташували трансівер (рідостанцію,
яка використовуєть для трансляції і прийому радіосигналів) та все
допоміжне обладнання.
На пагорбі розкинули намети. І відразу ж почали працювати в ефірі.
Прилаштувалася і я біля апаратури. Щоправда, в міру завантаженості
часу, всього півгодини слухала позивні ефіру з усіх куточків світу.
Були б у мене можливість ні на хвилинку не відірвалася від
радіостанції. Ні з чим незрівнянне, радісне відчуття.
Три доби без перерви наші радіоспортсмени почергово посилали в ефір:
«Уляна Радіо 4 Харитон Василь Василь дріб Павло» UR4HWW/P. За цей
час до них на зв’язок вийшли 1006 радіолюбителів з усіх до єдиної
областей України, з Росії, Білорусі, Казахстану, Болгарії, Шотландії,
Латвії, Естонії, Польщі, Чехії, Англії, Португалії, Японії, Китаю.
Працювали, використовуючи азбуку Морзе та мікрофон, цифрові види
зв’язку. Окрім позивних звучали запитання на зразок:
- Де знаходиться музей Олеся Гончара?
- Я читав твори цього чудового письменника, маю його книги в
домашній книгозбірні. У які дні, години можна відвідати садибу
письменника?
А ще мене потішила репліка радіоспортсмена з Красноярська. Відразу
після позивних він попрохав: «Говоріть українською. Хочу чути рідну
мову».
Михайло Борисович несказанно зрадів, коли на частоті пролунав
позивний UA1FA. Вітав експедицію відомий всьому світу конструктор
радіоаматорської апаратури із Санкт-Петербурга, легенда радіоспорту
80-річний Лаповок Яків Семенович.
У вільні від роботи години гості музею почергово слухали екскурсію,
попили води з Панського колодязя, прогулялися лісовими стежками і
відвідали сільський цвинтар, на якому покоїться бабуся Олеся
Терентійовича Єфросинія Євтихіївна Гончар та його рідний дядько Яків
Гаврилович.
Три безсонні доби – не легке випробування навіть для дорослих
загартованих спортсменів. Діти ж здається не втомилися. Анастасія
Губа, Павло Черненко, Богдан Лашко і Ярослав Рудь усе жартували.
Віталій Федорцов і Роман Безкібальний вдумливо прислухалися до
кожного слова. Їхні очі зоріли бажанням нових знань. Добрі, чуйні, з
тонким відчуттям гумору. Подумалося: гарна зміна у нас росте.
Можливо, навіть, у дечому краща від нас, середнього покоління
українців.
Харчувалися радіолюбителі приготованими заздалегідь мамами
борщами,гуляшами, пирогами. Щовечора розпалювали багаття і
досвідчений 24-літній призер чемпіонату України телефоном «кок» Ілля
Клименко готував гарячі страви.
У годину теплого прощання Владислав Рудь пообіцяв попрохати вчителів
своєї (Новосанжарської) школи організувати екскурсію в музей Олеся
Гончара для учнівського колективу. А Павлик Черненко напівжартома
заявив: «Підшукаю в Сухій хату-пустку і буду тут жити».
Нині асоціація радіоспортсменів готує учасникам експедиції дипломи
за успішне проведення роботи по дипломній програмі Обухівського
радіоклубу «Дельта» «Музею України».
А нещодавні гості Гончарівської садиби вже запитують Михайла
Борисовича: «Коли ж ми знову поїдемо в Суху?».
Тетяна Бондаревська.
Директор музею-садиби Олеся Гончара.
