Юрко Стрєлков-Серга
Один мій знайомий якось сказав: «якби не розіп’яли Христа ми б не мали ще однієї нагоди святкувати». В його словах, незважаючи на сарказм, був певний сенс, адже українцям дійсно доводиться святкувати історичні, релігійні і світські події інших народів, вшановувати чужі імена, забуваючи часом про власну історію та своїх героїв. Апофеозом подібного епігонства (пробачте за іншомовні вислови) є молитва, відома в народі під назвою «Отче наш». Впевнений, що мільйони людей повторюючи її безліч разів, по-справжньому не замислювались над змістом самого тексту, сенсом і метою цього послання, котре можна було б порівняти з «Троянським конем» духовності нашої нації.
Промовляючи у своїй «нагірній» проповіді (Матвія 6:9) до натовпу, що складався з бідних, скалічених, упосліджених, обездолених, вигнанців, безрідних, волоцюг, Христос, як вправний керманич людських душ і знавець плотських потреб, «майданної психології», говорив людям те, що вони бажали від нього почути і що хотіли мати у своєму житті. Він не вчив їх працювати, бо сам цього не робив, а лише принизливо благати, звертаючись до «небесного отця», щоб той «дав їм», «простив їм», «позбавив їх», уподобившись до нікчемних, немічних, бездарних і нездатних ні на що рабів, пропагуючи сліпу надію і сподівання дива. Не вчив він їх людської гідності, боротьбі за власну долю, життя, пошуку правди, а лише мовчазній покорі і вмінню перекладати свої проблеми на плечі інших. «Христос терпів і нам велів» повчають народ його послідовники. «Прийдіть до мене всі втомлені та обтяжені, і я заспокою вас. Візьміть ярмо моє на себе. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий» (Матвія 11:28).
Ніхто не повинен був виділятися з натовпу, слова «я» тут не існувало, лише «ми» і «нам». Саме цю молитву обрали собі декласовані елементи, що вештаються поміж людей з простягнутою рукою. Для них її суть зводиться до одного: «хай не відсохне рука беручого і не збідніє рука даючого». А заклик «не турбуйтеся про день наступний» (Матвія 6:34) має приховану злу мету, адже українці завжди жили за принципом «готуй сані літом, а віз зимою». «Він узяв п’ять хлібин і дві риби, і розділив на всіх. І їли всі, і наїлися. Було ж ївших біля п’яти тисяч мужів» (Марка 6:41-44). Ще Конфуцій (551 – 479 р.р. до н.е.) казав: «Хочеш допомогти людині — дай їй не рибу, а вудку». Віра в Бога на небі і в життя після смерті є проявом давнього поганьства, коли дим від ритуального багаття (Вихід 29:18) підіймався високо вгору, а попіл розвіювався по землі. Звертаючись до уявного «небесного Отця» людина відволікає свою свідомість від існуючої реальності (психологи, ворожки, фіглярі, шахраї знають цей прийом) і мимоволі відкриває душу Дияволу.
Відтак, якщо хтось читатиме цю молитву — вона йому насправді не допоможе, адже молячись Богу людина в дійсності звертається сама до себе, свого внутрішнього єства, власної підсвідомості. Відкрити Богу душу і впустити Його в неї означає знайти психологічний зв’язок з самим собою і зробити себе керованим власною волею. У 381 році на другому вселенському Константинопільському соборі Бог був визнаний Духом святим. В кожному з нас живе свій Господь-Бог, «Бог не мертвих, а живих» (Марка 12:27) і спільним для людей він стає тоді, коли вони духовно і мовно об’єднуються. Різні народи мають різних Богів, тому називають, вшановують і виконують Їхні настанови по-різному і в різний час, іноді прийнявши за Бога його лукавого двійника, звідси психічні розлади, тероризм, збройні конфлікти, війни, більшість з котрих у сучасному світі розв’язані саме слугами Єгови (Вихід 15:3) що боїться показати людям своє справжнє обличчя (Вихід 33:20).
В цей важкий і визначальний для України час, коли на наших очах руйнуються і занепадають тисячолітні духовні і матеріальні цінності, народні вірування, традиції, культура, а міжрасове і міжетнічне змішування набуло загрозливих для нації масштабів, доля країни і цілого народу, його виживання і подальшого існування залежить від кожного з нас. Українці, до 1914 року найбільш чисельна і етнічно чиста нація у світі, повинні молитися, наповнюючи душі мужністю, радістю буття і впевненістю у майбутнє, але не зловісному (1-а Хронік 16:25, 30) поганському Богу Авраама, Ісаака і Якова (Вихід 3:6) «котрий дасть відповідь за посередництвом вогню» (3-я Царств 18:24) а своєму дбайливому (Буття 3:21) і миролюбному (Буття 4:15) Богу-Творцю, що створив Адама, Єву і весь рід їхніх білих нащадків.
Щирим бажанням допомогти українцям дізнатися правди, повернутися до своїх історичних джерел, сприяти їхньому духовному відродженню, національному становленню, всім і кожному зокрема, де б вони не мешкали, є ця молитва, що була навіяна мені Господом напередодні Великодня і записана моєю рукою. Читаючи її, слід повернутися на схід, долоні скласти разом і піднести до грудей. Хреститися і вішати на себе могильного хреста не потрібно, адже хрест ніколи не був символом життя. Українська народна традиція забороняє класти навхрест ножі, ложки, вилки, сидіти схрестивши ноги, руки, навіть автомобілі швидкої допомоги змінили хрести на сніжинки. «Невже не знаєте, що хрещені в Христа Ісуса, в смерть Його хрестилися? Отже ми поховані з Ним хрещенням в смерть» (До Римлян 6:3-4).
Як писав Тарас Шевченко [1814 – 1861] «Кати знущаються над нами, а наша правда п’яна спить». Франсиско Гойя [1746 – 1828] стверджував, що «Сон розуму породжує чудовиськ» (El sueño de la razón produce monstruos). Тож прокиньмося від оманливого життєвого сну, навіяного нам чужою вірою і молімося до нашого рідного Бога такими словами:
Боже правий,
творець всього сущого на світі,
що живеш в душі і тілі моєму!
Великий, мудрий, любячий,
що даєш мені розум і життя,
натхнення на добрі справи.
Захисти мене від гріха,
зміцни мою силу духу і тіла,
відведи від зради і спокуси.
Бо Твоя є влада і воля
і слава навіки.
Амінь.