«Хрещенський Test» очима спостерігача
Володимир Бєлов UR5NBC, тренер UR4NWW
м.Вінниця
По справжньому хрещенські морози, що так несподівано звалились на початку нового 2006 року на більшу частину території Європи та північну частину Азії, стали ще одним випробуванням для шкільної молоді, котра прагнула змірятись силами у такому цікавому, відповідальному і захоплюючому дійстві, як International United Teenager Contest – «CQ UT Contest».
Всі метеозведення попередніх змаганням тижнів були вельми невтішними. Температура у мінус 25 – 30 градусів за Цельсієм, що швидкими темпами рухалась до нас, диктувала свої умови на прийняття рішення про участь у змаганнях та їхній формат, оскільки відпрацювати 8 годин в спартанських умовах нашої гуртової радіостації, справа дійсно героїчна. Але це лише половина біди – головне для дітей (що особливо турбувало їхніх батьків) було не замерзнути і не захворіти на шляху до клубу і назад, а також під час проведення самих змагань.
Продивляючись данні метеослужб різних регіонів за два дні до початку змагань, завжди натрапляв на дуже подібні цифри напрямку вітру і температури повітря, котра усюди була воістину хрещенська. Але відступати було вже запізно, адже позаду майже три місяці підготовки і тренувань, відпрацювання, так би мовити, командного голосу і операторської майстерності. Хлопці, хто більше, хто менше, вже готові до роботи у залогах по три чоловіки і з великим нетерпінням, навіть ентузіазмом чекають дня проведення змагань.
Йде остання доба. Ситуація сильно накаляється, хоча "за бортом" мінус 24 градуси за Цельсієм. Кілька чоловік, після перенесеної раніше застуди участі у змаганнях брати вже не наважуються, адже занадто великий ризик захворіти знову.
Ось і довгоочікуваний день 21 січня. Збори призначені рівно на 7 годину 30 хвилин перед клубом. Однак в останній момент метеозведення повідомляє про різке похолодання. Невже наш test зривається? Півгодини вишу на дроті, телефонуючи хлопцям. Батьки, і це зрозуміло, не наважуються відпускати їх у такий мороз. А на вулиці все холоднішає. Озброївшись потужним тепловим вентилятором все-ж висуваюсь "на передову" у клуб, по дорозі телефонуючи Стасу.
Стас – це Станіслав Михайлов, котрий ось вже біля року займається у нашому гуртку, майже відразу захопившись радіозв'язком і атакувавши всіх буквально з перших занять своїми різноманітними і часом несподіваними питаннями, першим серед ровісників опанував радіоаматорські пасма. У свої 12 років Стас вже провів біля півтисячі зв'язків з півтора дюжинами країн. Не виключено, що у найближчий час і цифрові види зв'язку потраплять до його послужного списку. Але це так, до слова.
По телефону дізнаюсь, що із запізненням, але все-ж він зі своїм батьком, котрий не хотів його відпускати одного у такий мороз, вже збираються їхати у той самий бік, що і я. Так "пролітає поруч" перший період змагань. Після прогріву апаратури і приміщення ледь встигаємо розпочати роботу до завершення 2-го періоду. У зв'язку з відсутністю хоча б однієї з залог, вирішуємо брати участь в підгрупі SOSB. Проходження кепське. Інтенсивність роботи радіостацій невисока. Скоріше за все, сильні морози в Європі та Азії створили подібні ситуації з молодіжними клубами і там.
Минає година за годиною. Рятує лише гаряча кава. Мимоволі пригадуються слова пісні: "потолок ледяной, дверь скрипучая..." – наче про нас написано. До закінчення останнього періоду в кімнаті стає вже майже тепло і тому, мабудь, він самий результативний. Однак, згідно принципу різниці температур, стає все холодніше. Стасу дещо комфортніше, адже він вже більше чотирьох годин активно "тестує" мікрофон і трансивер, забувши про все на світі, а мені залишається лише сидіти неподалік і мовчки спостерігати за ним і апаратурою. Зимно, бррр...
Ну ось і останні зв'язки, останні хвилини цих захоплюючих і неповторних змагань, котрі надовго запам'ятаються своєю суворою "екстремальністю". Вже й уходити зовсім нема бажання, у кімнаті стало значно тепліше, аніж було спочатку. Записавши апаратний журнал на дискету віддаю її Стасу і вони з батьком, його головним вболівальником, втомлені але задоволені результатами першого у своєму житті "тесту" уходять, а сам я ще годинку "вештаюсь" по пасмах. Радіостацій небагато, після змагань ефір здається майже пустим, так що відпрацювати з Європою – одне задоволення. Від бельгійського радіоаматора дізнаюсь, що у них вже починає трохи теплішати, і в мене на душі теж стає тепліше, в очікуванні чогось ліпшого.
Хочу висловити щиру подяку засновникам змагань і всім учасникам, котрі знайшли в собі сили і мужність взяти в них участь і підтримати цей необхідний спортивний захід. Особлива вдячність керівництву Вінницької ЗОШ № 4 за те, що діти мають можливість залучатися до такої захоплюючої і корисної для них справи – молодіжного радіоаматорського спорту, що виховує справжніх чоловіків.
(Tnx to UT5NC)
|
